45-річного Євгена Петрова росіяни вбили 17 березня у Бучі.

До широкомасштабної війни Євген працював бригадиром на складі автотоварів. З 24 лютого став волонтером: допомагав місцевим з харчами, евакуацією, ходив до лікарні за медичними препаратами для стареньких жителів Бучі.

17 березня Євген вчергове пішов зі списком за ліками. Дорогою чоловіка схопили росіяни. Євгена катували та розстріляли, а наостанок замінували...

«Ми довго шукали тата. Наділялися, що в нього просто не має зв'язку. Потім, після втечі військових рф, тата знайшли та поховали…» – каже 13-річний Дмитро, син убитого росіянами.

Євген Петров жив у Бучі, виховував трьох дітей, кохав дружину, піклувався про маму. Він любив подорожі, цікавився футболом. Коли у 2019-му захворіла дружина, чоловік робив все для того, аби допомогти їй.

13-річний Дмитро пише: «тато тоді був весь час сумний, працював з ранку до ночі, щоб заробити на ліки для мами». Зрештою, життя родини потрохи налагодилось.

«Ще 23 лютого тато, мама, я раділи життю, сміялися, жартували один з одним… І ось. Я прокинувся 24 лютого від вибухів, тато сказав: «Війна...» Ми були вдома. Мама плакала, тато заспокоював», – пригадує Дмитро.

10 березня Євген Петров переконав рідних покинути Бучу. Сам залишився і допомагав місцевим, доглядав за старенькою мамою.

«Мені було сумно прощатися, але тато сказав, що ми обов'язково зустрінемося після перемоги… Мій тато – мій герой! Він був сміливим! Він загинув, але буде завжди в моєму серці....», – пише Дмитро.