Так виглядає зрада. Щасливий військовий у Криму, щойно отримавши російський паспорт, з радістю та натхненням демонстративно спалює свій український паспорт. Дивовижне скотство.
Я не маю українського паспорта. Я – громадянин Росії, але я не зміг стримати себе, коли побачив цього щасливого негідника.
Коли Лукашенко позбавив мене білоруського громадянства, мені навіть на думку не спало демонстративно спалити білоруський паспорт, хоча я 20 років борюся проти цього диктаторського режиму і ніяк не асоціюю себе з лукашенківською Білоруссю.
Я розумію людей, які спалюють паспорт держави, яка з них знущалася, викинула їх на чужину, позбавила батьківщини. Але тут ми бачимо ситу і задоволену людину, яка з радістю зустріла війська сусідньої держави.
Це достатня особа – особа зради. Його символ.
Уявляю, як він 23 роки збирав свою ненависть, пестив її і плекав. Він служив в українській армії, явно інтригував, домагався підвищення по службі, отримував нагороди. А в душі мріяв про те, як він зрадить цю країну.
Це серійний зрадник. Колись він присягався на вірність Радянському Союзу. Потім склав присягу на вірність Україні. Тепер зрадив і Україну, присягнув Росії.
І таких зрадників у Криму зараз тисячі.
Я не поділяю того доброго ставлення до українських військових, які без бою здали Крим. Я не звинувачую їх у тому, що вони не билися, не билися і таке інше. Вони кажуть, що не було наказу. Хоча який їм потрібний особливий наказ для захисту своїх частин та майна?!
Слава Богу, що все обійшлося без жертв, бо, напевно, жертви у Криму все одно були б марними. Російські військові сп'яніли своєю блискавичною перемогою у Криму. І рвуться далі в бій, впевнені, що зустрінуть на своєму шляху таких самих горе-вояк, як на півострові.
Але я вважаю зрадниками військових, які потім перейшли до російської армії. Вони не поїхали з Криму, не звільнилися з армії, а просто переодяглися та дали нову клятву.
Проблема не в тому, який у вас паспорт і в якій країні ви живете врешті-решт багатьом у Криму без російського паспорта просто не вижитиме. Важливо, кого ви клянетесь захищати, не шкодуючи живота свого. Вчора ще присягалися вмирати за Україну, сьогодні вже – проти.
Зрада не має виправдання. І це ганьба української армії. Епічна ганьба українських бездарних військово-начальників.
Подивіться інтерв'ю, яке командири українських морпіхів дали якомусь російському журналістові. Це інтерв'ю зрадників, які шукають виправдання. Але там є й важливий момент, який характеризує київських начальників та політиків як бездарних полководців та керівників.
Можливо, якусь частину людей можна було б утримати від зради, прояви у Києві більше відваги та розуму.
Не варто заплющувати на все це очі. Потрібно випити цю кримську ганьбу до дна, інакше завтра не буде кому захищати Україну на сході.
Коментарі