Із Мартою Матвіїв розмовляла журналістка Експресо Захід".
Андрій Матвіїв пішов боронити Україну першого ж дня повномасштабного російського вторгнення – 24 лютого 2022 року. Його мобілізували до львівської 24-ї бригади.
"Мій чоловік був двічі поранений, двічі їхав на фронт. Коли ж після другого поранення повертався на передову втретє, через три дні після виходу на бойове завдання із ним зник зв'язок. Він зник безвісти у населеному пункті Вовчоярівка Луганської області", – згадує дружина.
Це трапилося 25 червня, і з того дня Марта Матвіїв випробувала чи не всі можливі способи, аби справа його пошуку зрушилась нарешті з місця.
"Я зверталась до ГУР, Національної поліції України та до Міжнародного комітету Червоного хреста.
Жоден із цих органів ні краплі не допоміг мені у пошуках чоловіка. Стаття 3 КУ, свободи та права громадянина є пріоритетом держави і держава є гарантом наших прав та свобод – на жаль, я того не бачу вже четвертий місяць.
Держава ніяк не тисне на Червоний хрест, на ООН, на міжнародних лідерів, не тисне для того, щоб виконувалась Женевська конвенція щодо наших зниклих та полонених, – говорить вона. – Я зверталася у Червоний хрест із письмовою заявою, не в чат-бот, не на гарячу лінію, а ось тут у нас у Львові на вулиці Лепкого, 5.
Заяву я написала два місяці тому, мені повідомили, що упродовж одного-двох тижнів отримаю номер справи чоловіка.
А зараз я пишу, телефоную – і на мої дзвінки не відповідають, мої повідомлення навіть не читають. Це мерзенно, це огидно.
Така організація, яка має допомагати громадянам, займатись збереженням їхнього життя й здоров’я, просто зовсім не відповідає мені, дружині солдата, який став на захист всіх, і Червоного хреста зокрема, не побоявся, пішов у перший же день".
Марту Матвіїв обурює така бездіяльність, проте вона не опускає рук.
Бере участь в акціях, аби нагадати про свого чоловіка та сотні інших військовополонених і зниклих безвісти, на яких чекають рідні.
Не полишає спроб достукатись до міжнародних організацій. Та невпинно чекає на рідного чоловіка.
Коментарі